…І тоді ти взяв мене за руку, подивився в очі і спитав:
- Хочеш покохати мене?
А я дивилась в очі. Дивилась в очі, а не на губи, де вже грала лукава усмішка. Я дивилась в чесні зелені очі, а не на губи, що одного дня (пізніше, набагато пізніше) скажуть брутальні дурниці, будуть ображати і гнати від себе. Я дивилась в твої очі і на моїх вустах теж грала лукава усмішка. Ці вуста теж пізніше скажуть, що я не хотіла тебе кохати. І не кохала. Але тоді вони відповіли:
- Хочу.
Тоді ти стер свою посмішку і обережно поцілував мене в губи. По-братськи.

…І тоді ти обійняв мене, притиснув до себе і сказав:
- Не відпущу. Моя.
Тоді ти збрехав вперше. Готова поклястися, тоді ти посміхався. Адже я посміхалась теж.
- А я все одно не піду.
Тоді я збрехала вперше.

… І тоді ти мовчав. Просто цілував мене і мовчав. Я відштовхнула тебе і поглянула в очі. А потім на губи. Ти ледь чутно прошепотів:
- Я тебе кохаю.
  Ти не посміхався.

…І тоді я взяла тебе за руку, подивилась в очі і спитала:
- Хочеш, покохаю тебе?
Ти дивився в очі. Шкода, що не поглянув на губи. Тобі б сподобалась моя посмішка. Та ти дивився в мої чесні очі. Ти не посміхався. Просто зачаровано дивився і відповів:
- Так.

…І тоді я збрехала востаннє. Я не дивилась тобі в очі. Не бачила, чи посміхаєшся ти. Я просто сказала:
- Я не хочу. І не можу.
Ти взяв мене за руку і…
… І тоді сказав йти геть. А обіцяв не відпускати…