Спочатку була пристрасть і любов...
І біль жаданий зустрічі нової...
Було усе! Не буде більше знов...
Зосталася душа моя в спокої...

Не проси мене: "Люби!"-
Я любити не навчилась...
У моєї доброти
Верх бере наївна щирість...

Чи ти колись кохала до безумства,
Забувши все, для чого ти жила?
Забувши горе, страхи і бездумства?
Забувши, ким ти є, і ким була?..

Я шукала тебе все життя...
Я чекала на тебе щщоночі...
Я боялась, що всі почуття
Дочекатись не зможуть ці очі...

І пам`ять знов прокручує життя,
Немов стару, давно забуту пісню...
А ти ідеш.. Куди? У забуття?
Куди тебе несе холодний вісник?

Я не знала, що так може бути,
Що життя заблукає у полі...
Коли хочеться стільки забути,
Коли серце вмирає від болю...

Пробач за те, що вміла я прощати.
Й за те, що зберегти я не зуміла...
Пробач за те, що як лягала спати,
Тобі здоров`я в Господа просила..

Йде дощ, а я все думаю про нього...
І не можу ніяк забути зради його...
Навіщо він брехав? Та ще й про кого?..
Не можу заспокоїти я серця свого...

Між нами відстані стіна,
Обставин різних мур високий...
Та зустріч-мить лише одна-
Забрала майже звичний спокій...

Не кажи "Кохаю" без кохання!
Не кажи "Прийди", коли не ждеш...
Шлю до тебе всі свої вітання
Звідти, де мене ти не знайдеш.