Я не знала, що так може бути, Що життя заблукає у полі... Коли хочеться стільки забути, Коли серце вмирає від болю... Я не знала, що так важко жити, Коли хочеться просто померти... Що так важко себе зрозуміти, Коли тіло й душа не відверті... Я боялась, що так може бути. Що впаду на коліна, й не встану... Що життя не зумію збагнути... Що на сонце я більше не гляну... Я не знала, боялась, молилась... Просиналась від сліз, і кричала: "Ну невже я в житті помилилась? Ну невже я ще мало страждала?.." Я боялась... І що?..-знову біль... Знову страх, і безмежне мовчання...
