І пам`ять знов прокручує життя, Немов стару, давно забуту пісню... А ти ідеш.. Куди? У забуття? Куди тебе несе холодний вісник? А, може, ти це дійсно заслужив... А я-жілючі квіти зрання... І на рану сердечну, мов сіль Знов лягло невзаємне кохання... Я люблю! Але серце нестерпно болить... Я кричу... Але голосу мого не чути... Ну чому я не можу уже ні на мить Все лишити, забути, забутись?.. Я кохаю!- увідповідь лиш тишина... Я благаю: "Для чого? Чому?"-Не збагнути... І чому на колінах стою знову я? Тільки голову лишилось пригнути... Я не знала, що так може бути, Що кохання гнітить і вбиває... Хочу все в цьому світі забути, Та лиш серце нестримно кохає!..
